Де знайти психологічну допомогу та інформаційні ресурси: 

ТЕКСТОВА ІНФОРМАЦІЯ:

Як допомогти дітям впоратися з тривожністю під час воєнних дій

Також рекомендуємо стежити за Фейсбук-сторінкою психологині Світлани Ройз, яка надає важливі поради для батьків щодо того, як заспокоїти дитину та покращити її психологічний стан.

Психологічні практики для дітей з особливими освітніми потребами на сайті Інституту спеціальної педагогіки і психології імені Миколи Ярмаченка Національної академії педагогічних наук України

ЛИСТИ, ПОСІБНИКИ, РЕКОМЕНДАЦІЇ МОН

ГАРЯЧІ ЛІНІЇ

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини +380 (66) 037 97 08

Національна гаряча лінія для дітей та молоді Громадської організації «Ла Страда-Україна» 

Безоплатна психологічна допомога «ВАРТОЖИТИ»: 5522

Національна гаряча лінія для дітей та молоді зібрала контакти психологів та психотерапевтів, котрі готові надавати безоплатні консультації.

ВІДЕОМАТЕРІАЛИ

Долаємо паніку. 46 вправ і порад, як стабілізуватися під час війни онлайн-зустріч зі Світланою Ройз

Інформаційний комікс від МОН 

Психологічна турбота від Світлани Ройз – добірка відео на сайті МОН щодо того, як подбати про дитину в укритті, як підтримати дитину, якщо родина евакуюється

ПЛАТФОРМИ, САЙТИ, ФОНДИ

Платформа «ВзаємоДія», яка містить розділ «Психологічна допомога» з контактами українських психологів, сервісами пошуку психологічної допомоги тощо. Платформа розроблена в межах Ініціативи «Партнерство «Відкритий Уряд»  завдяки Секретаріату Кабміну, Мінцифри, Фонду «Східна Європа» (програма EGAP) та представників організацій громадянського суспільства.

Безоплатні онлайн-групи, консультації від Асоціації психологів України 

Проєкт психологічної підтримки “Поруч” – групи психологічної підтримки. Це спільний проєкт МОН, ЮНІСЕФ, Українського інституту когнітивно-поведінкової терапії та ГО «ВГЦ «Волонтер».

Платформа Tellme: цілодобова платформа, що надає безоплатну психологічну допомогу, зокрема, у разі тривожності, панічних атак, депресії. Розроблена Інститутом когнітивного моделювання.

Ініціатива “УкрЄдність”, яка надає безоплатну психологічну допомогу. У команді працює понад 50 перевірених психологів – волонтерів. 

Фонд “Маша” спільно з центром нейропсихології “Рівновага” надає безоплатну психологічну підтримку для дітей та дорослих.

ЧАТ-БОТИ

Телеграм-канал “Підтримай дитину”, який запустили педагоги та дитячі психологи за підтримки Міністерства освіти і науки. 

Чат-бот ГІ «Марш жінок», де можна знайти психологічну допомогу 24/7.

Чат-бот “Друг. Перша допомога”– бот першої психологічної допомоги.

ДОВІДНИКИ

«Довідник безбар’єрності», розділ «У воєнний час» – у правому верхньому кутку. Обравши в цьому розділу тему “Батьки з дітьми”, ви знайдете багато корисних порад, як допомогти дитині у тривожній ситуації, як підтримати дитину в дорозі тощо.

Довідник контактів організацій і установ, які надають допомогу в умовах воєнного стану 

ІНФОРМАЦІЙНІ РЕСУРСИ  ПО ТЕМІ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ
ПІД ЧАС  ВІЙНИ

Психологічна підтримка в умовах війни

Підтримка батьків та дітей під час війни

Поради із підтримання психічного і фізичного здоров'я, безпеки, харчування, освіти та розвитку

Всесвітній день боротьби зі  СНІДом

У всьому світі сьогодні говорять про СНІД, про те, яку загрозу існуванню людства несе ця глобальна епідемія, про масштаби цієї трагедії, про те, що ця чума 20, а тепер вже і 21 століття загрожує існуванню людства і, звичайно ж, про те, як зупинити поширення епідемії ВІЛ / СНІДу. Тому щороку 1 грудня відзначається Всесвітній день боротьби зі  СНІДом.  Люди, що живуть з ВІЛ/ СНІД також відчувають емоції і почуття. Такі люди відчувають себе ізольованими, не отримуючи підтримку, у якій мають потребу. Саме толерантне ставлення кожного з нас може змінити думку суспільства на цю проблему. Важливо пам’ятати, що ВІЛ або СНІД – це не привід для дискримінації. На сьогоднішній день інфіковані отримують антиретровірусну терапію, яка дозволяє їм жити повноцінним життям. Медицина та наука не стоять на місці, тому навіть жінки з діагнозом мають високі шанси народити здорових дітей, які не будуть заражені вірусом.

Як батькам уберегти своїх дітей від смертельних ігор в інтернеті

18 жовтня - Європейський  день боротьби з торгівлею людьми

Торгівля людьми є глобальним злочинним бізнесом, сучасною формою рабства, порушенням прав людини. Саме тому щорічно 18 жовтня відзначається Європейський день боротьби з торгівлею людьми, започаткований у жовтні 2007 року Європейським Парламентом. Факт його відзначення є нагадуванням про актуальність проблеми торгівлі людьми, а також необхідність об’єднання зусиль для протидії цьому явищу, переслідуванні злочинців, надання допомоги постраждалим, ведення превентивної роботи. Не байдужість громадськості до цього явища і візуалізація проблеми на глобальному рівні – запорука успішної боротьби з проблемою.

Антибулінгова компанія

Коронавірус: рекомендації як поводитись батькам під час карантину

Дистанційне навчання: психологічні поради для батьків дітей початкової, середньої та старшої школи

Ігроманія: міф чи реальність?

Про наркотичну та алкогольну залежність ми вже наслухались доволі. Проте в еру новітніх технологій виникла іще одна, не менш небезпечна хвороба – залежність від комп’ютера.
Із створенням комп’ютера наше життя докорінно змінилося. Колись звичайний комп’ютер займав цілу кімнату – тепер є такі, які легко заховати у кишені. «Диво техніки» могли купити не всі – зараз його може дозволити собі середньостатистична сім’я. Сьогодні комп’ютер керує складними процесами на виробництві, переказами багатомільярдних сум, запуском ядерних ракет. Комп’ютер став супутником нашого життя. А ще його можна використовувати і як розвагу – можна грати в ігри! У сучасному суспільстві виникло нове поняття – «геймер» (від англ. «game» – гра). Основним заняттям «геймера» є гра в комп’ютерні ігри.
Всі сучасні комп’ютерні ігри поділяються на рольові (RPG – Role Playing Game) та нерольові. З точки зору психології, найбільшу небезпеку для психіки людини становлять саме рольові ігри, адже вони мають особливість – у рольову гру гравець «занурюється» глибше, ніж у нерольову, і повністю присвячує себе віртуальному світові. Психологи встановили, що RPG-ігри здатні викликати залежність, яка є подібною до наркоманії та алкоголізму. Залежність виникає доволі швидко – вже через півтора року, і протікає у три стадії. Перша стадія називається легким захопленням. Виникає вона вже після того, як користувач пограв у гру декілька разів і відчув особливість віртуального світу: графіку, звук, факт імітації реального життя чи фантастичних сюжетів. Стадія захоплення проявляється тоді, коли гравець відчуває постійне бажання «втекти» від реального світу у віртуальний. І з часом виникає сама залежність – у «геймера» відбувається переоцінка моральних цінностей. Якщо гравець протягом якогось часу не отримує «порцію задоволення» від гри, він починає відчувати дискомфорт, невпевненість у собі, навіть можливі приступи депресії.
Однак і нерольові комп’ютерні ігри не є повністю безпечними для психіки гравця, адже всі вони мотивуються азартом – гравець, щоб перемогти, повинен пройти усі місії або набрати більше очок. Також у нерольових комп’ютерних іграх нерідко присутні елементи жорстокості, якої і так вистачає у нашому житті. Телебачення робить нас спостерігачами жорстокості, а комп’ютерні ігри – учасниками, крім того, дитина дивиться телевізор лише декілька годин, а на проходження звичайної відеогри може витратити до 100 годин.
Комп’ютерна гра легко задовольняє потреби підлітка, адже можна почувати себе героєм, втекти від проблем, стати ідеальним. Однак це лише омана, ілюзія, не більше, ніж самообман. Часто «геймерами» стають люди, у яких не склалося особисте життя або присутня невпевненість у собі та своїх силах. Однак, витрачаючи свій час на «розвиток себе» у грі, вони деградують у реальності».
Дослідження японських вчених довели, що всі комп’ютерні ігри стимулюють лише ті частини головного мозку, які відповідають за зір та пересування. Натомість, не розвиваються лобові долі мозку, що відповідають за поведінку, пам’ять, емоції, навчання.
Окрім шкоди для психіки, комп’ютерні ігри негативно впливають і на фізичне здоров’я. Дитина веде малорухомий спосіб життя, адже в основному проводить весь свій вільний час, сидячи за комп’ютером. Замість того, щоб «традиційно» займатися спортом, наприклад, футболом, перевага віддається симуляторові «FIFA». Також, безпосередній вплив чиниться на зір. «Навіть для дорослої людини, яка хоче зберегти свій зір, як зазначають лікарі-офтальмологи, доречно перебувати за монітором не більше, як 1,5 години. Потім потрібно обов’язково зробити перерву. Дітям взагалі рекомендовано проводити не більше 45 хвилин, підліткам — двічі по 45 хвилин на день». Розумієте, що такі норми навряд чи дотримуються. Ще однією проблемою є небезпечне випромінювання. Монітор є джерелом різного роду випромінювань, найнебезпечнішим є гамма-випромінювання. Як відомо, найбільше цього випромінювання дає задня панель дисплея. Удома зазвичай його «відводять» до стіни, однак нерідко у офісах та комп’ютерних клубах для того, щоб використовувати приміщення «по максимуму», комп’ютери ставлять впритул один до одного задніми панелями. Користувачі буквально «розстрілюють» один одного небезпечним випромінюванням».
Сьогодні без комп’ютера важко уявити будь-яку сферу людського життя. Однак, його потрібно використовувати лише тоді, коли це справді потрібно, а не проводити біля монітора весь свій вільний час.
Отже проблема є. Суспільство не звертає на це належну увагу. А комп’ютер продовжує заманювати у віртуальний світ все більше і більше людей, роблячи їх залежними. Ну чим не сюжет для фантастичного фільму про те, як комп’ютер зробив людей своїми рабами?!

Правила самоорганізації під час засвоєння і повторення матеріалу

Заздалегідь підготуй своє робоче місце так, щоб під час роботи тебе нічого не відволікало (візити товаришів, телефонні дзвінки, телевізор тощо).
Сідаючи за роботу, намагайся викинути з голови те, про що думав перед цим. Надто сильні негативні чи позитивні емо­ції — погані союзники у зосередженні на матеріалі.
Стійкість уваги багато в чому залежить від того, наскільки добре ти знаєш матеріал (розуміння значною мірою ґрунтується на знанні попередніх розділів програми). Тому, беручись за ви­вчення нової теми, спочатку переглянь попередній розділ, конс пект. Якщо цей матеріал з якоїсь причцни ти взагалі не вивчав, починай з усунення наявних прогалин.
Якщо важко зосередитися на навчальному матеріалі, почни конспектувати. Цей процес унеможливлює часте й тривале від­волікання уваги. Такий самий ефект має читання вголос. Після того як тобі вдасться зосередитися на ньому, можна повернутися до читання про себе.
Читаючи новий матеріал, намагайся глибоко осмислюва­ти його. Але при цьому пам’ятай, що надто сповільнений темп сприяє частому відволіканню.
Намагайся чергувати читання з обмірковуванням і пере­казуванням, розв’язуванням задач, придумуванням власних прикладів. Це запобігає появі монотонності, за якої стійкість уваги знижується. Зміна навчальних предметів під час виконан­ня домашніх завдань також сприяє збереженню стійкої уваги.
Контролюй, придушуй мимовільні переключення уваги на сторонні об’єкти, викликані дією як зовнішніх подразників (грюкіт дверей), так і внутрішніх стимулів (уявні асоціації). Усвідомивши, що відбулося мимовільне переключення уваги, намагайся вольовим зусиллям спрямувати її в потрібне русло.
Якщо в процесі читання ти зненацька усвідомиш, що на деякий час «відключився», повернися до того місця, на якому це сталося. Визначити його досить легко: весь попередній текст під час повторного читання здаватиметься незнайомим. Обов’язкові повернення не лише забезпечать засвоєння навчального матеріа­лу, а й сприятимуть підвищенню загальної стійкості уваги.
Не забувайте про гігієну розумової праці, нормальне ос­вітлення і температуру, регулярні перерви, під час яких корисно виконати кілька гімнастичних вправ. Психологи радять підвес­тися, поглянути у вікно, переводячи погляд з ближніх об’єктів на дальні. Якщо ви займаєтеся влітку, дуже корисно зупиняти очі на зелених об’єктах — це врівноважує нервову систему і сприяє відпочинку.

«Людина настрою» або чому наш настрій змінюється протягом дня?

Настрій — це емоційний стан, який протя­гом певного проміжка часу впливае на поведінку людини. Коли в нас хороший настрій ми концентруємося насамперед на позитивному в людях і подіях, відчуваємо внутрішню гармонію та рівновагу, в нас бадьоре самопочуття, нормальні стосунки з оточенням.
При конфліктах і сварках настрій може погіршуватись на короткий час, але не переходить у страждання, депресію або фрустращю як бло­каду прагнень і намірів.
В нормальному настрої нас тішать навіть дрібниці – хороша погода, красиві предмети або пейзажі, зустріч чи розмова з кимось. Ми ставимо перед собою близькі або далекі цілі, та, як правило, їх досягаємо, мріємо про майбутнє, не маючи остраху перед ним, а певні проблемні ситуації чи негаразди сприймаються як невідємна частина життя (як день і ніч, добро і зло).
Звісно, протягом дня настрій може змінюватись у будь-якої людини, оскільки в нашому житті відбуваються різні події. Якась – радує, якась – пригніючує. Це цілком нормально. Але недарма людей поділяють на оптимістів, у яких навіть при негараздах переважае позитивний настрій і віра в те, що все налагодиться, та песимистів, які у діжці з медом обов’язково знайдуть ложку дьогтю. Ще виділяють лабільний тип, у якого настрій дуже швидко змінюється від щастя до горя, інколи без об’єктивних причин. Також трапляється циклічний тип, коли про­тягом 2-3 тижнів переважає веселий настрій, а наступні 2-3 тижні – депресивний.
До різких змін настрою протягом дня більше схильні холерики, які є неврівноваженим типом, та меланхоліки, котрі занадто чутливі, образливі, болісно реагують на незначні дрібниці. Менше схильні до швидких змін у настрої без поважних причин сангвініки та флегматики.
Можливо, серед цих типів ви впізнаєте і се­бе? У підлітків під час гормональної перебудови» переважає негативний настрій, пригнічення, роздратування, сльози, втомлюваність, упадання в розпач, депресивність, які обумовлені на­самперед фізіологічними факторами і з часом при правильній поведінці та реакціях дорослих нормалізуються в адекватні форми поведінки. Недарма цей період становлення особистості на­зивають «важким».
Поганий настрій нерідко супроводжується немотивованим гнівом. Давайте розглянемо ті нескладні прийоми, які можуть допомогти цей гнів контролювати:
Якщо гніваєшся і виявляєш це, використовуй цивілізовані способи.
Гнів можна виразити також опосередковано, перенести його на інші об’єкти (наприклад боксерська груша).
Спробуй стриматися. Якщо для цього треба вийти з приміщення подалі від причини гніву – зроби це негайно. Якщо треба рахувати до 1000 і більше – рахуй.
Намагайся усунути причину поганого на­строю або гніву, проаналізуй ситуацію логічно та об’єктивно, тільки так ти зможеш узяти її під контроль.
Розвивай почуття гумору, спробуй знайти не трагічне, а щось смішне та незвичайне.
Якщо в житті ти хочеш бути успішною людиною, яка подобається й іншим, і собі самій, варто прагнути до позитивного або нормально­го настрою, що переважае протягом дня.

Пам’ятка для батьків
Як навчити дитину успішно виконувати домашнє завдання?

Як допомогти дитині не просто виконати сьогоднішнє домашнє завдання, але й навчити її обходитися без нашої допомоги?

Комусь з дітей вистачить тиждень-другий, комусь – декілька місяців або ще більше. Але у будь-якому випадку в цьому процесі буде декілька етапів.

Перший етап – перший час виконуйте завдання  разом із дитиною.

Прагніть зрозуміти, яких знань, навичок їй не вистачає, з’ясуйте, чи немає у неї неправильних способів виконання, звичок у роботі. Допомагаєте позбутися недоліків і неправильних способів дії.

Другий етап. Частину роботи дитина виконує сама. Але ви повинні бути впевнені, що з цією частиною роботи вона впорається. Швидше за все, спочатку це буде дуже невелика частина, але дитині необхідне відчуття успіху. Оцініть з нею результат. Після кожної самостійно й успішно виконаної частини ставте який-небудь значок, наприклад знак оклику або задоволене личко. Через якийсь час ви разом з дитиною переконаєтеся, що правильно зроблена частина збільшується щодня. У разі невдачі спокійно розберіться, що є перешкодою. Навчіть дитину звертатися по допомогу у разі виникнення конкретних питань. Головним на цьому етапі має бути усвідомлення дитиною, що вона може працювати самостійно і впоратися зі своїми труднощами.

Третій етап. Поступово самостійна робота розширюється до того, що дитина сама виконує усі уроки. Ваша підтримка на цьому етапі швидше психологічна. Ви знаходитесь неподалік, займаєтесь своїми справами. Але готові прийти на допомогу, якщо знадобиться. Перевіряєте зроблене. Сенс цього етапу в тому, аби дитина переконалася, що вона дуже багато може зробити сама, але ви завжди її підтримаєте.

Четвертий етап. Дитина працює самостійно. Вона вже знає, скільки часу піде на те або інше завдання, і контролює себе за допомогою годинника, звичайного або пісочного. Ви в цей час можете бути відсутні удома або знаходитися в іншій кімнаті. Сенс цього етапу в тому, що дитина прагне подолати всі труднощі сама. Відкладати до вашої появи можна тільки найважче. Ви перевіряєте зроблене. Це необхідно, поки остаточно не виробиться навичка самостійної роботи.

Ви вважаєте, що такий підхід займе у вас багато часу і сил? А хіба менше часу і емоцій ми витрачаємо на безплідну боротьбу («щоб сів, щоб почав, щоб не відволікався…»)? На надолужування упущеного по ночах перед контрольною? Чого ж тоді вимагати від дитини, якщо ми самі не можемо організувати, спланувати свою допомогу їй?На надолужування упущеного по ночах перед контрольною? Чого ж тоді вимагати від дитини, якщо ми самі не можемо організувати, спланувати свою допомогу їй?

Поради батькам на кожний день

Негайне втручання при агресивних проявах

В випадках незначної агресії, коли вона безпечна і може бути пояснена:

Повне ігнорування реакції дитини/підлітка;Розуміння почуттів дитини («Звісно, ти образився…»);Переключення уваги, пропозиція будь-якого завдання («Допоможи мені, будь ласка, скласти речі…»);Позитивне позначення поведінки («Ти злишся, тому що ти втомився»).Для зниження агресії встановити з дитиною зворотній зв’язок:Констатація факту («Ти поводиш себе агресивно»);Констатуюче питання («Ти злишся?»);Розкриття мотивів агресивної поведінки («Ти прагнеш мене образити? Ти намагаєшся продемонструвати силу?»);Висловлювання своїх почуттів до небажаної поведінки («Мені не подобається, коли зі мною розмовляють в такому тоні», «Я гніваюся, коли на мене хтось голосно кричить»);Апеляція до правил (« Ми же з тобою домовлялися»).

 Зберегти позитивну репутацію дитини.

Дитині, особливо підлітку, важко відразу визнати свою поразку і провину. Найстрашніше для нього – публічний осуд і негативна оцінка, які провокують психологічні механізми захисту. Щоб цього не сталося, необхідно:

Публічно мінімізувати провину підлітка («Ти неважно себе почуваєш», «ти не хотів його образити»), але в бесіді віч-на-віч розкрити істину;Не вимагати повного підпорядкування, дозволити підлітку/дитині виконати ваші вимоги по-своєму;Запропонувати підлітку/дитині компроміс.

 Контролювати свої негативні емоції.

Коли дитина демонструє агресивну поведінку – це викликає негативні емоції – роздратування, гнів, обурення, страх і безпорадність. Коли дорослий вміє керувати своїми негативними емоціями, він не підкріплює агресивну поведінку дитини, зберігає з нею гарні відносини і водночас демонструє, як треба взаємодіяти з агресивною людиною.

Акцентувати увагу на поведінці, а не на особистості за допомогою техніки об’єктивного опису поведінки.

Після того як дитина заспокоїлася, обговорити з нею, як вона поводила себе під час прояву агресії, які слова говорила, які дії здійснювала, не даючи при цьому ніякої оцінки. Обговорювати необхідно лише те, що трапилося «тут і зараз», не згадуючи минулих вчинків. Замість «читання моралі» краще показати негативні наслідки її поведінки, переконливо продемонстрував, що агресія більше шкодить їй самій.

 Показати зразок конструктивної поведінки за допомогою наступних прийомів:

Витримка паузи, яка дасть змогу дитині заспокоїтися;Навіювання спокою невербальними засобами;Прояснення ситуації за допомогою питань, що наводять на відповідь;Використання гумору;Визнання почуттів дитини.

Чи буває депресія в дітей?

Беззаперечно, депресія і неврози у дітей та підлітків бувають часто. Спробуємо розібратися в причинах цього стану.
Чомусь ми звикли вважати, що депресія – це доля дорослих людей. Якщо раптом людина починає відчувати незрозумілу тугу, слабкість, тривогу, можемо з ходу поставити діагноз.
Виявляється, і діти можуть страждати цим захворюванням …
Фахівці відзначають такий стан навіть у немовлят. Самий перший досвід депресій діти набувають у період з 6 місяців до 1,5 років. Це найчастіше відбувається через те, що мама починає дитини підгодовувати, поступово відучуючи від грудей, а то і в зв’язку з виходом на роботу, доручаючи малюка бабусі або няні. У цей час для боротьби з депресією можна порадити тільки одне – якомога частіше і більш якісно спілкуватися зі своєю дитиною.
У такому віці хвороба визначити досить важко, тут може допомогти тільки фахівець. Чому ж таке відбувається? Все це випливає з того, що маленьку дитину батьки не сприймають розумною людиною, вважають його занадто маленьким і не розуміє ситуацію. З цього випливає, що причиною настільки ранній депресії стають самі батьки, неуважно відносяться до своїх дітей.
У міру того, як дорослішає дитина, депресивний стан виявити стає набагато легше, тому що симптоми вже видно неозброєним оком: це і апатичність, і небажання контактувати з людьми, і байдужість до навколишнього світу.
Тут вже причини захворювання дещо інші.
Для учня депресія може виражатися у неможливості зберігати високу концентрацію уваги, появі проблем з пам’яттю, починаються проблеми з успішністю.
Дітей, які страждають депресією, можна умовно розділити на три групи:
• учні, які можуть нагрубіянити вчителю, конфліктувати з однокласниками, не дотримуються дисципліни на уроці, стають некерованими. У таких дітей невиправдано завищена самооцінка;
• учні, які, в принципі, справляються з навчальним матеріалом, але раптово можуть змінити свою поведінку, стають апатичними, поринають у свій внутрішній світ. Відбувається це в результаті того, що нервова система дитини не витримує колосальної навчального навантаження або емоційного перенапруження;
• іноді буває так, що зовнішнє благополуччя (відмінне навчання, хорошу поведінку) маскує собою внутрішній розлад. Такі школярі бояться вийти до дошки, добре вивчений урок розповідають невиразно, дуже емоційно реагують на найменшу критику на свою адресу. Поступово страх неготовності до уроків, до суворого вчителя переростає в небажання ходити в школу.
У підлітків депресія спостерігається, здебільшого, у відхиленні норм поведінки: дитина стає агресивною, грубою по відношенню до всіх, часто бувають істерики з будь-якого, навіть незначного, приводу. Поштовхом до початку захворювання може послужити будь-який стрес. На погляд дорослого, перше кохання, іспити, конфлікти з друзями або вчителями, здадуться несуттєвими, а для підлітка можуть виявитися згубними.
У жодному разі не можна грубо втручатися у справи дитини, висміювати, робити поспішні висновки, інакше це може призвести до трагічних наслідків. Щоб уникнути хвороби, батькам потрібно просто любити свою дитину без всяких умовностей, не соромитися показувати свою прихильність, бути уважним до його проблем.
Атмосфера вдома має бути доброзичливою для дитини, щоб хотілося завжди повертатися туди, де тебе люблять і поважають, прислухаються до твоєї думки. Рідний дім – це оплот усього життя, місце, де можна сховатися від проблем і негараздів.
На щастя, депресія лікується, але до чого боротьба з нею, якщо можна дотримуватися профілактичні заходи, які до того ж не так і складні. Потрібно всього лише, дотримуючись рекомендацій лікарів, підтримувати нервову систему дітей вітамінами і організувати повноцінне харчування, багате білком. Природно, що в профілактиці та лікуванні депресії у дітей чільна роль належить батькам. Потрібно цінувати спілкування з дитиною, прислухатися до її думки і порад, зігрівати своєю любов’ю, допомагати у вирішенні проблем. Одним словом, зробити все, щоб дитина відчула себе повноцінною особистістю, навчилася жити в злагоді з собою та навколишнім світом. Депресія і нервози у дітей та підлітків – справа, як кажуть лікарі, поправима, але краще запобігти цьому вже на самій ранній стадії.

Як правильно планувати час під час карантину.

Корисні підказки:

Карантин — річ, звичайно, несподівана. Але цей час дистанційного навчання можна використати не тільки для захисту здоров'я, а ще й для тренування навички планування справ.
Пропонуємо вам поради, що допоможуть вам плідно працювати протягом цього часу. А головне — встигнути відпочити.
▪ Перша порада: свій ранок починайте в звичний для вас час. Ніжитися в ліжку будемо, як зазвичай, у вихідні дні.
▪ Друга порада: покладіть перед собою чистий папір, це буде ваш лист-план. Запишіть у два рядки: першочергове (наприклад: зарядка — пів години, душ — 10 хвилин, сніданок — 10 хвилин, прочитати електрону пошту — 5 хвилин та інше) та другорядне (погуляти з собакою/кішкою — півгодини, увійти в соцмережі та поспілкуватись із друзями — 20 хвилин та інше). Починайте свій день З ВАЖЛИВОГО!
▪ Третя порада: на кожне робоче завдання виділяйте час для його виконання (20-30 хвилин) та для ОБОВ'ЯЗКОВОГО ВІДПОЧИНКУ (15-20 хвилин).
▪ Четверта порада: виконуючи завдання, уважно читайте умови та користуйтесь короткими записами головних слів/думок. Це вам допоможе зосередитися на важливому в завданні. Якщо щось стало незрозуміло, не зволікайте. Лист або дзвінок другу/викладачеві стане в нагоді. Приємне спілкування та корисна порада допоможуть вирішити будь-яке завдання.
▪ П'ята порада: відмітьте у вашому листі-плані виконані заплановані дії. Похваліть себе та приступайте до списку справ другої колонки, обов'язково відпочиваючи після виконаного завдання.

Всесвітній день здоров'я 2020 року - це шанс звернути увагу на тему здоров'я та нагадати усім про важливість піклуваня про нього. Всесвітній день здоров'я - це підказка та заклик підтримувати активний спосіб життя, щоб залишатися здоровим і запобігати хворобам.

Головною цінністю у житті є наше здоров’я. Почуваючи себе в гармонії з власним тілом і навколишнім світом, ми маємо гарний настрій, доброзичливо відносимось до інших та задоволені самі собою. Шкідливі звички, постійні стреси і неправильне харчування руйнують здоров’я людини.
Поради, щоб бути довгожителем:
1.Часто спілкуйтеся: дослідження свідчать, що люди, які часто зустрічаються з друзями, вдвічі менше хворіють порівняно з тими, хто уникає спілкування.
2.Посміхайтеся: сміх посилює імунну систему, спалює калорії та покращує загальне самопочуття.
3.Вирощуйте квіти: рослини очищають повітря в кімнаті, насичуючи його киснем.
4.Уникайте вживання спиртних напоїв: алкоголь затримує розумовий та фізичний розвиток.
5.Не сидіть нерухомо біля телевізора: намагайтеся виконувати які-небудь рухи; якщо є необхідність сказати що-небудь людині, яка знаходиться в іншій кімнаті, не кричіть, а підійдіть до співрозмовника (як стверджують медики, 6 хв. ходьби сходами щоденно продовжують життя людини на 2 роки).
6.У никайте стресів: у цьому вам допоможуть три прості правила – дихайте нормально, повільно, легко; стежте за поставою; контролюйте свої дії — навіть якщо все безнадійно, лише ви самі зможете змінити ситуацію.
7. Перед тим, як лягати спати, зробіть 5-10 присідань і 20-40 помахів рук.
8.Вранці не піднімайтеся з ліжка надто різко: за ніч поміж хребцями накопичується рідина, тому, прокинувшись, необхідно "потягнутися", щоб дати можливість хребту "прокинутись".
9.Часто мийте руки: про велику кількість мікроорганізмів, що спричиняють хвороби, добре відомо всім.
10. Вживайте продукти, які містять вітамін Е: наявність цього вітаміну в організмі попереджує серцеві захворювання.
11.Не паліть, уникайте задимлених приміщень.
12.Розвивайте силу волі, яка допоможе не піддатися спокусі спробувати наркотичні речовини.
Будьте здорові і піклуйтеся про своє здоров'я та здоров'я своїх близьких кожного дня, адже це запорука щасливого життя!

2 КВІТНЯ-ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ РОЗПОВСЮДЖЕННЯ ЗНАНЬ ПРО АУТИЗМ

Уперше про проблему аутизму заговорили всього близько 65 років тому. З 2008 року 2 квітня визначають Світовий день поширення інформації про аутизм. Ця дата, запроваджена рішенням Генеральної Асамблеї ООН від 18 грудня 2007 року з метою привернення світової уваги до дітей та дорослих, які страждають від аутизму. За останніми даними, нині у світі живе близько 670 мільйонів людей, які стражадають на аутизм.
Аутизм (від латинського «autos» - «сам») - таке порушення розвитку, при якому відзначається труднощі у формуванні соціальних контактів із зовнішнім світом і іншою людиною і позначає цілий комплекс психічних і поведінкових розладів. Існує кілька версій виникнення цього порушення , але жодна з них повністю не доведена.
Частота поширення аутизму в світі коливається від 40 до 45 випадків на 10 тисяч новонароджених.
Симптоми аутизму можна виявити вже в перші місяці життя дитини. В аутичних дітей порушується «комплекс пожвавлення», характерний для немовлят, які нормально розвиваються. Така дитина слабо реагує на світло, на звук брязкальця. Набагато пізніше своїх однолітків вона починає впізнавати матір. Але, навіть упізнавши її, вона не тягнеться до неї, не посміхається, не реагує на її погляд. Для неї характерний нерухомий погляд «крізь» людину, вона не відгукується на своє ім'я.
У такої дитини часто спостерігаються рухові стереотипи: вона може годинами розгойдуватися в колясці або в ліжечку, одноманітно розмахувати руками, тривалий час видавати одні й ті ж звуки.
В більш старшому віці аутичні діти здаються відчуженими, байдужими до навколишнього. Найчастіше вони уникають прямого (очі в очі) погляду, і навіть якщо дивляться на людину в упор, то просто розглядають окремі частини обличчя або деталі одягу. Такі діти зазвичай уникають контактів з оточуючими людьми.
Від колективної гри аутичні діти відмовляються, надаючи перевагу індивідуальній грі на самоті. Причому вони можуть одержимо роками грати в одну й ту ж гру, малювати одні й ті ж малюнки. У деяких дітей гра відсутня зовсім, і розвиток затримується на стадії елементарного маніпулювання якимсь предметом.
Для аутичних дітей властиво відставання в розвитку мовлення (хоча зрідка зустрічаються і протилежні випадки). Важливо відзначити, що цей недолік вони навіть і не намагаються компенсувати жестами, мімікою, на відміну від дітей із затримкою мовного розвитку, але без порушення спілкування. Якщо особливих відхилень у розвитку мови немає, дитина все одно не використовує її повною мірою як засіб комунікації, йому важко підтримувати розмову з іншими людьми. Часто її мовлення представляє серію монологів.
Якщо аутична дитина і володіє фразовим мовленням, у неї, як правило, відсутній займенник «Я». Поняття « Я» чуже цим дітям. Вони говорять про себе в 2- ій чи 3 - ій особі, як роблять це оточуючі по відношенню до них. Крім того, їх мовлення неосмислене. Оскільки механічна пам'ять у таких дітей, як правило, добре розвинена, вони надовго запам'ятовують окремі висловлювання, іноді дуже розумні, дорослі, не відповідають віку і рівню розвитку. Вони автоматично повторюють фрази, які їм сподобалися, приводячи в захоплення батьків. Аутичні діти, як правило, ні до кого не звертаються з прямими запитаннями, ухиляються від прямих відповідей на питання.
Аутизм не завжди супроводжується зниженням інтелекту. Аутисти можуть бути обдарованими і проявляти успішність в окремих областях: володіти абсолютним музичним слухом, відмінно грати в шахи, малювати, рахувати.
У народі це захворювання іноді називають «хворобою геніїв». Доказом є той факт, що до 20% провідних програмістів Microsoft- аутисти. Кажуть, аутистами були Альберт Ейнштейн, Ісаак Ньютан, Імануїл Кант, Ганс Крістіан Андерсен, Леонардо да Вінчі та інші знамениті люди.
Батьки аутичних дітей нерідко звертаються за допомогою до фахівців лише після того, як порушення в розвитку і поведінці дитини стають очевидними для всіх. Але до постановки остаточного діагнозу іноді проходить ще не один рік. Необхідно пам'ятати, що неправильна поведінка швидко переходить в звичку, тому не потрібно чекати.
Батьки повинні пам'ятати, що діти з аутизмом - це «особливі» діти, і не чекати, що зміни з'являться дуже швидко, перші результати можуть бути помічені через місяць, а то й через рік. Тому, чим раніше буде надана дитині допомога, тим більше шансів на успіх.
Аутизм - це не вирок, це всього лише діагноз, своєчасне визначення якого в більшості випадків допомагає вчасно розпочати процеси реабілітації і адаптації.
Якщо батьків щось насторожує в поведінці дітей, необхідно звернутися за допомогою до фахівців, які дадуть відповідні рекомендації і при необхідності визначать умови виховання та навчання дитини, щоб допомогти їй адаптуватися в суспільстві. Працюючи з аутичними дітьми, спеціалісти та батьки спільними зусиллями можуть розвинути їх уяву, навчити ефективним способам спілкування з однолітками, а значить, і адаптувати дитину до умов навколишнього світу.

Десять «золотих правил» виховання щасливих дітей

Правило1 Стимулюйте інтелект дитини.

Створивши сприятливі умови, можна підвищити розумовий розвиток дитини

Правило 2. Формуйте самоповагу.

Необхідно розвивати в дитини такі здібності, прищеплювати такі навички, котрі б вирізняли її з-поміж інших, викликали б повагу ровесників і дорослих. Діти мають знати, що успіх, майбутній добробут залежить від них самих. І ще: у кожної дитини має бути хороший друг. Батьки спрямовують цю дружбу і зміцнюють її.

Правило 3. Навчіть дитину спілкуватися.

Є 6 умов, за яких у дитини виробляються корисні навички: щира любов до батьків ( дає відчуття захищеності); приязне ставлення до навколишніх ( не лише до близьких та рідних); зовнішня привабливість ( одяг, манери); можливість спостерігати правильне спілкування ( поведінка батьків, учителів, ровесників); висока самооцінка, а звідси – впевненість у собі; середній ( як мінімум) запас слів; вміння підтримувати розмову.

Правило 4. Пильнуйте, щоб дитина не стала "залежною" від комп’ютера чи телевізора.

Телевізор, комп’ютер, як злі чаклуни, здатні красти в дитини години, дні й роки . Надмірне сидіння перед телевізором чи комп’ютером гальмує в дітей розвиток мовлення. Діти стають нервовими, миттєво реагують дією, не намагаючись осмислити та обговорити події. Потрібно залучити дітей до занять спортом, музикою, читанням, корисною роботою, тощо.

Правило 5. Виховуйте відповідальність, порядність.

Не тільки пояснюйте, що таке добре, а що – погано, а й закріплюйте гарні звички, карайте за негідні вчинки, тільки не різкою. За приклад дитині має слугувати гідна поведінка батьків, а пізніше ровесників.

Правило 6. Навчіть дитину шанувати сім’ю Щоб виростити ніжних і люблячих дітей, оточіть їх піклуванням, ласкою з перших днів життя.

Діти мають бачити все тільки добре та розуміти "хочу" і "треба".

Любов і повага між членами родини краще за будь-яку лекцію дадуть зрозуміти дитині, що сімейне життя – це, насамперед, рівноправність у стосунках, відповідальність перед коханою людиною, бажання зробити для неї добро, виявляти ніжність та взаємну повагу.

Правило 7. Живіть у хорошому оточенні.

Друзі, яких виберуть собі ваші діти, впливатимуть на їхні моральні орієнтири, поведінку.

Правило 8. Будьте вимогливими.

Діти з високою самооцінкою, почуттям власної гідності, вмінням робити щось краще за інших виховуються, як правило, у сім’ях, де до них ставлять високі вимоги: дотримуватися порядку у домі, організовувати своє дозвілля, гідно поводитися. Не будьте тиранами . Запам’ятайте, що відповідальними, розумними й слухняними діти стають не одразу. На це треба витратити роки.

Правило 9. Привчайте дитину до праці.

Але без примусу. Подбайте, щоб вони набули трудових навичок, подбайте, щоб їхнє життя було заповнене цікавими і корисними справами.

Правило 10. Не робіть за дітей те, що вони можуть зробити самі.

Нехай все перепробують, вчаться на власних помилках. Беруть участь у сімейних нарадах . Нехай якнайраніше привчаються робити щось для інших, особливо, те, що в них добре виходить.

Типові правила, що сприяють ефективному спілкуванню з дитиною

При спілкуванні з дітьми батьки повинні:

постійно підкреслювати свою увагу до індивідуальності сина чи дочки, до їх прагнення до самоствердження;
проявляти увагу, інтерес і повагу до всіх дітей у сім’ї;
проявляти постійну готовність і вміння вислухати дитину, дати їй можливість говорити (виговоритися), відстоювати свої погляди, переконання;
перед тим, як показати дитині її помилки в поведінці, починати
з похвали і схвалення позитивних якостей навіть при самому важкому характері сина (дочки);
тактовно показувати кращі позитивні якості своєї особистості (ерудицію, працелюбність, пунктуальність, гуманні відносини до людей, порядність, чесність та інше), але при цьому не показувати, не підкреслювати своєї переваги над дитиною;
створювати сімейну атмосферу любові, доброзичливості турботи, захищеності радості і перспективи, що благополучно впливає на фізичне і морально-психологічне здоров’я дітей.
Ви повинні знати:

з ким приятелює ваша дитина;
де проводить вільний час;
чи не пропускає занять в школі;
в якому вигляді або стані повертається додому.
Готуйте дитину до майбутнього життя. Говоріть з нею про це:

Не відгороджуйте дитину від обов’язків і проблем. Вирішуйте справи разом з нею.
Надавайте дитині самостійності в діях і прийнятті рішень.
Слідкуйте за своєю зовнішністю. Дитина повинна гордитись вами.
Не бійтесь в чомусь відмовити дитині, якщо вважаєте її вимоги надмірними.
Частіше розмовляйте з дитиною. Пам’ятайте, що ні телевізор, ні радіо , ні комп’ютер не замінять їй вас.
Не обмежуйте дитину у спілкуванні з ровесниками.
Частіше звертайтесь за порадами до педагогів та психологів.
Більше читайте, і не лише педагогічну літературу, але й художню.
Звертайтесь до родини, в яких є діти. Передавайте свій досвід
і переймайте чужий.
Пам’ятайте, що дитина коли-небудь подорослішає і їй доведеться жити самостійно.

Рекомендації батькам по корекції тривожності дітей

У роботі з дітьми з тривожністю необхідно
• Постійно підбадьорювати, заохочувати демонструвати впевненість у їхньому успіху, у їхніх можливостях;
• Виховувати правильне ставлення до результатів своєї діяльності, уміння правильно оцінити їх, опосередковано ставитися до власних успіхів, невдач, не боятися помилок, використовувати їх для розвитку діяльності ;
• Формувати правильне ставлення до результатів діяльності інших дітей;
• Розвивати орієнтацію на спосіб діяльності;
• Розширювати і збагачувати навички спілкування з дорослими й однолітками, розвивати адекватне ставлення до оцінок і думок інших людей;
• Щоб перебороти скутість, потрібно допомагати дитині розслаблюватися, знімати напругу за допомогою рухливих ігор, музики, спортивних вправ; допоможе інсценізація етюдів на прояв сміливості, рішучості, що потребує від дитини психоемоційного ототожнення себе з персонажем; ігри, що виражають тривожність занепокоєння учасників, дають змогу емоційно відкинути пригніченість і страх, оцінити їх як характеристики ігрових персонажів, а не даної дитини, і на основі психологічного «розототожнення» з носі є гнітючих переживань позбутися власних страхів.
• Не сваріть дитину за те, що вона посміла гніватися на вас. Навпаки, поставтеся до неї, до її обурення з розумінням і повагою :допоможіть їй усвідомити і сформулювати свої претензії до вас.
• Тільки тоді, коли емоції згаснуть, розкажіть дитині про те, як ви переживали, коли вона виявляла свій гнів. Знайдіть разом із нею владу форму висловлювання претензій.
• Поспостерігайте за собою. Дуже часто ми самі виховуємо своє роздратування, терпимо його доти, доки воно не вибухне, як вулкан, яким уже не можна керувати. Набагато легше й корисніше вчасно помітити своє незадоволення і проявити його так, щоб не принизити дитину, не звинуватити, а просто виявити своє незадоволення.

Пам’ятка для батьків підліткового віку

Любіть дитину не за те, що вона розумна чи красива, а лише за те, що вона – рідне дитя.
Головне новоутворення підліткового періоду – відкриття своєї індивідуальності, свого “Я”.
Починається перебудова організму – дитина стає імпульсивною, з’являється негативізм, часта зміна настрою, суперечки із ровесниками, бунт проти батьків.
На дітей звалюється криза, пов’язана з бажанням самостійності, відокремленості від батьківської опіки і страхом перед невідомим дорослим життям.
Зростає дух незалежності, який робить стосунки підлітків в сім’ї, в школі дуже напруженими.
Бажання звільнитися від зовнішнього контролю поєднується із збільшенням самоконтролю і початком свідомого самовиховання.
Підліток дуже чутливий, вразливий і легко піддається впливам як позитивним так і негативним.
Підвищений рівень тривожності.
Внутрішній світ дитини ще не має стабільності, тому батькам не бажано залишати своїх дітей без розумного нагляду.
Розширюється спілкування.
Підвищується інтерес до свого тіла і зовнішності.
З’являються нові авторитети
Недоліки і протиріччя в поведінці близьких і старших сприймаються гостро і хворобливо.
В батьках хочуть бачити друзів і порадників, а не диктаторів Як ми можемо допомогти дитині-підлітку
Поведінка – це ще не проблема. Це тільки ключ до проблеми. Якщо дитина поводить себе агресивно – це означає, що загорілося червоне світло. І так само, як при переході вулиці, вам варто зупинитися і подумати, що дитина переживає таке, що змушує її діяти агресивно. Спробуйте зрозуміти свою дитину та її почуття. Це не означає, що ви повинні оправдовувати її вчинки. Адже коли ми розуміємо поведінку нашої дитини, ми здатні діяти розумніше, конструктивно і по-людському, а отже, маємо більше шансів, щоб вибрана нами стратегія спрацює.
Коли дитина поводить себе агресивно
З’ясуйте для себе, в яких ситуаціях, з ким, де дитина поводить себе агресивно. Тоді вам легше буде зрозуміти причини такої поведінки.
Навчайте дитину висловлювати свої почуття і потреби відкрито. Гнів та агресивність – це нормальні природні почуття. Головне те, як ми його сприймаємо та виражаємо. Традиційно ми привчаємо дітей затискувати свій гнів та агресивність. І коли ці почуття виникають, дитина навчається їх ховати, відчуваючи сором, провину.
Встановіть чіткі та незмінні межі поведінки. Впевніться, що дитина розуміє: ворожі агресивні дії не припустимі ніколи.
Пам’ятайте, що ваші дії для дитини – основний взірець для наслідування. Ваша поведінка може бути уроком того, як можна одержувати те, що хочеш, не звертаючись до нападів, тиску, погроз, бійок.
Що в наших діях може викликати агресивні почуття і дії наших дітей.
Накази, команди: “Зараз же перестань!”, “Забери!”, “Винеси відро!”, “Швидко в ліжко!”, “Замовкни!”. В цих категоричних висловах дитина відчуває неповагу до себе. Такі слова викликають відчуття безправ’я та покину тості. Особливо коли дитина має проблеми і намагається поділитися ними з батьками.
Попередження, застереження, погрози: “Якщо ти не перестанеш плакати, я піду”, “Якщо ти не перестанеш плакати, я піду”, “Дивись, щоб не стало гірше”, “Не прийдеш вчасно, тримайся”. Погрози та попередження погані тим, що при частому повторенні, діти до них звикають і перестають на них реагувати.
Мораль, повчання, проповіді: “Ти зобов’язаний поводити себе так, як належить”, “Кожна людина повинна працювати”, “Ти повинен поважати дорослих”. Звичайно, діти з подібних фраз не дізнаються нічого нового. Моральні основи і моральну поведінку виховують не стільки слова, скільки атмосфера в сім’ї, поведінка дорослих.
Постійні поради, намагання все вирішити за дитину: “А ти візьми і скажи…”, “По-моєму, треба…”, “Я б на твоєму місці…”. Діти не схильні дослухатись до наших порад. Така позиція батька “зверху” дратує дітей, а головне, не залишає у них бажання розповісти докладніше про свою проблему.
Докази, нотації, “лекції”: “Слід би знати, що перед їжею треба мити руки”, “Все через тебе!”, “Даремно я на тебе надіялась”, “Завжди ти…”. Це викликає у дітей або активне захищання, або нудьгу, подавленість, розчарованість у собі і у своїх стосунках з батьками. В цьому випадку у дитини формується низька самооцінка. Не бійтеся, що похвальні слова на її адресу зіпсують її.
Обзивання, висміювання: “Плакса-вакса”, “Не будь лапшою”, “Ну, просто бовдур!”, “Який же ти ледащо!”. Все це – найкращий спосіб відштовхнути дитину і “допомогти” їй розчаруватися в собі. Звичайно, в таких випадках діти ображаються і захищаються: “А сама яка?”, “Ну і буду таким!”.
Випитування, здогадування, розслідування: “Що ж все-таки трапилося? Я все одно дізнаюся”, “Чому ти знову отримав двійку?”, “Ну чому ти мовчиш?”. Утриматися в розмові від запитань дуже важко. І все ж краще постаратися і спробувати замінити питальні речення на стверджувальні. Питання сприймається як холодна цікавість, стверджувальна фраза – як розуміння і підтримка.
Співчуття на словах, умовляння. Звичайно, дитина потребує співчуття. І все-таки є ризик, що слова “я тебе розумію”, “я тобі співчуваю” прозвучать фальшиво. Може замість цього промовчати, притиснувши її до себе.
Ігнорування. “Відчепись, “Не до тебе”, “Завжди ти зі своїми скаргами”.

Правила батьківської поведінки в організації навчання дитини

1. Сприяйте дитячій автономності (самостійності). Чим більше ви вимагаєте її (самостійності) в усіх сферах повсякденного життя, тим більше зможе ваша дитина працювати з почуттям відповідальності в шкільній сфері. Автономне (самостійне) навчання є тією ціллю, в напрямку якої ви маєте працювати, тому що самостійність є найважливішим елементом ефективного і тривалого процесу навчання. Хваліть свою дитину за самостійні дії, наприклад, за самостійне розпізнавання помилок.
2. Якщо ваша дитина потребує допомоги, спонукайте її до того, щоб вона сама знайшла шляхи розв’язання. Допоможіть їй завдяки підказкам, таким як, наприклад, вказівка на довідники, знаходження правил, відгадування ребусів та інше, що може привести до шляхів розв’язання. Не спонукайте свою дитину тільки до одного шляху розв’язання.
3. Дайте своїй дитині можливість перенести знання зі школи на домашній рівень і таким чином практично їх засвоїти.
4. Визнайте здобутки дитини. Надавайте перевагу похвалі (заохоченню), а не докорам. Похвалою та заохоченням Ви досягнете чогось набагато легше та краще, ніж ниттям, нагадуваннями і іншими покараннями.
5. При похвалі звертайте увагу на те, щоб не обмежувати її критикою («Дев’ять, звичайно, чудово, але без двох дурних помилок це могло бути б дванадцять»). Будьте обережними в обходженні із заохоченнями (винагородами) як визнанням здобутку (ефективності).
6. Не ставте перед своєю дитиною завищені вимоги. Не робіть їх строгішими ніж вимоги вчителів, наприклад, вимагаєте виконання додаткових завдань.
7. Будьте зразком у поведінці. Вимагайте від своєї дитини не більше, ніж від себе самого. Дитина, яка, наприклад, бачить своїх батьків, які читають, швидше й сама читатиме, ніж дитина, батьки якої часто сидять перед телевізором.
8. Говоріть, по можливості, якомога позитивніше про школу, вчителів та предмети. Вашій дитині досить того, що вона бореться зі своїми власними упередженими думками.

Практичні рекомендації батькам гіперактивної дитини

У домашній програмі корекції дітей із синдромом дефіциту уваги та гіперактивності повинен переважати поведінковий аспект, тобто слід дотримуватись таких умов:
1. Зміна поведінки дорослого й ставлення до дитини
· Виявляйте твердість і послідовність у вихованні;
· Контролюйте поведінку дитини, не нав’язуючи їй жорстких правил;
· Не вказуйте дитині категорично, уникайте слів «ні» і «не можна»;
· Будуйте взаємини з дитиною на взаєморозумінні й довірі;
· Реагуйте на дії дитини у несподіваний спосіб (пожартуйте, повторіть дії дитини, сфотографуйте її, залишіть у кімнаті саму та ін..);
· Повторюйте свої прохання тими самими словами багато разів;
· Вислухайте те, що хоче сказати дитина.
2. Зміна психологічного мікроклімату в родині
· Приділяйте дитині достатньо уваги;
· Проводьте дозвілля всією родиною;
· Не сваріться у присутності дитини.
3. Організація режиму дня та місця для занять
· Установіть твердий розпорядок дня для дитини та всіх членів родини;
· Знижуйте вплив відволікаючих факторів під час виконання дитиною завдання;
· Зменшіть тривалість занять дитини за комп’ютером й перегляд телевізійних передач;
· Уникайте значних скупчень людей;
· Пам’ятайте: перевтома сприяє зниженню самоконтролю та зростанню гіперактивності.
4. Спеціальна поведінкова програма
· Забудьте про фізичне покарання! Якщо є необхідність удатися до покарання, то доцільно використати спокійне сидіння в певному місці після негативного вчинку;
· Частіше хваліть дитину, гіперактивні діти чутливі до заохочень; складіть список обов’язків дитини й помістіть його на стіну;
· Виховуйте в дітях навички керування гнівом і агресією;
· Не дозволяйте відкладати виконання завдання на інший час;
· Не давайте дитині доручень, що не відповідають її віку та здібностям;
· Допомагайте дитині розпочати виконання завдання, тому що це найважчий етап.

ПОРАДИ УЧНЯМ ПРИ ЗДАЧІ ЗНО

Як підготуватися до здачі ЗНО:
спочатку підготуй місце для занять, забери зі столу усі зайві предмети, зручно розклади свої зошити, підручники, ручки тощо;
можна доповнити інтер’єр кімнати жовтим та фіолетовим кольорами, оскільки вони підвищують розумову активність, не потрібно перефарбовувати стіни, а достатньо картини, занавіски, серветки, лампи, тощо;
склади план своєї роботи, перед тим визнач – хто ти є ? – сова чи жайворонок;
важливо чітко знати, що ти робиш і не говорити усім оточуючим: «Я займаюся чи готуюсь», «Я вивчаю саме певний розділ, конкретний матеріал»;
починай із найважчого, але посильного, легше і приємніше залишай на після обіду;
змінюй заняття із відпочинком (психологи встановили, що оптимальна тривалість заняття 30-40 хв., максимум уваги досягається після 10-15 хв. від початку роботи, тривалість перерв у першій половині дня не повинна перевищувати 5-10 хв., у другій половині дня тривалість кожної наступної перерви збільшуйте на 5 хв., не забувай у час відпочинку робити зарядку, займатися спортом, робити короткі прогулянки, допомагати батькам, тобто повністю відволікатися від навчання на короткий час);
тренуйся щоденно робити тести, роби це із секундоміром;
не потрібно заучувати напам'ять певні тексти, вчися робити короткі записи, нотатки, регулярно їх переглядай;
регулярно повторюйте матеріал, бажано через 10 хв, після того, як ви вивчали новий матеріал, а згодом через добу, кожне наступне повторення повинно бути коротшим попереднього;
займайся самопереконанням, при всій свій простоті, це є дуже дієва зброя;
повторюй про себе: «Я знаю багато, я спокійний, я впевнений, я розумний» і т.д., «Я напишу добре тестування».
У день ЗНО:
Будь з концентрованим. Не звертай уваги на поведінку оточуючих. Для тебе повинен існувати лише текст завдань і годинник.
Дій швидко, але не поспішай. Перед тим як дати остаточну відповідь, двічі прочитай завдання, переконайся, що ти правильно зрозумів, що від тебе вимагається.
Спочатку берись за ті завдання, у правильності відповідей на які ти не сумніваєшся.
Потрібно навчитися швидко пропускати важкі і незрозумілі завдання, щоб згодом до них повернутися.
Читай завжди уважно завдання до кінця. Розуміти завдання з перших слів і добудовувати закінчення за допомогою власної уяви – це надійний шлях до помилок.
Думай лише про поточне завдання. Коли ти бачиш нове завдання, забудь про попереднє.
Якщо попереднє завдання тобі не під силу, забудь про цю проблему. Наступне завдання це шанс набрати додаткові бали.
Використовуй методику виключення. Якщо не знаєш правильної відповіді , то можна розпізнати усі невірні відповіді в силу їхньої абсурдності.
Заплануй два круги. Завжди перевіряй себе. Навіть якщо відповідь легка і однозначна на перший погляд.
Вгадуй. Довірся власній інтуїції і вона разом із твоїм логічним мисленням допоможе тобі.
Психологічні поради батькам: «Зовнішнє незалежне оцінювання. Як підтримати свою дитину?»
Шановні батьки, психологічна підтримка – це один з найважливіших чинників, що визначають успішність Вашої дитини під час здачі ЗНО. Досить часто ми створюємо ситуацію залежності у вашої дитини, на кшталт, – «якщо ти …, то…», нав’язуємо нереальні стандарти, суперництво із ровесниками, – «подивись, як інші стараються…» тощо.
Водночас справжня підтримка повинна ґрунтуватися на підкресленні здібностей, та позитивних сторін дитини. Підтримувати свою дитину – значить вірити в нього. Підтримка заснована на вірі в природжену здатність особи долати життєві труднощі при підтримці тих, кого вона вважає значущими для себе. Дорослі мають нагоду продемонструвати дитині своє задоволення від її досягнень або зусиль.
Інший шлях – навчити підлітка справлятися з різними завданнями, створивши у нього установку: «Ти можеш це_зробити!».
Щоб продемонструвати свою віру в дитину, батьки повинні мати мужність і бажання зробити наступне:

забути про минулі невдачі своєї дитини;
допомогти дитині знайти впевненість у тому, що він/вона справляться із тим чи іншим завданням;
пам'ятати про минулі успіхи і повертатися до них, а не до помилок.
7 порад учню:
Порада перша і найтяжча.
Ніколи не намагайтеся отримати все і відразу. Пам'ятайте, що успіх – це насамперед праця. Не вірте красивим фільмам, де щоб досягти успіху досить бути вродливим чи багатим.
Порада друга – про любов.
Обов’язково зміни своє відношення до людей, які тебе оточують. Хочеш, щоб тебе любили люди – полюби їх сам. Подумай, чи подобаються особисто тобі егоїстичні, нетерпимі до чужих думок люди? То чому, якщо ти сааме такий, повинні любити тебе?
Порада третя – особлива.
Потрібно на деякий час забути, що ти особливий, не такий як всі. Запам'ятай, що про це знає лише твоя мама і ти сам.
Порада четверта – про найдорожче.
Полюби себе насамперед сам. Це не значить, що ти повинен любуватися собою в дзеркало. Просто стався з повагою до свого тіла, не отруюй його алкоголем та іншими ядами.
Порада п'ята – пріоритетна.
Не розпорошуй свої сили відразу у всіх напрямках. Вибери кілька важливих для тебе справ і наполегливо вдосконалюйся саме в них. Хоча спробувати себе в нових справах ніколи не завадить. Хтозна, можливо, саме там чекає на тебе успіх, сидить собі і жде, коли ж ти його віднайдеш.
Порада шоста – навчайся!
Навчайся все своє життя. Ніхто не заперечує, що ти і так багато знаєш та умієш.
Порада сьома і остання (по списку, а не по значенню!)
Отже, ти хочеш досягти успіху? То чого ж тоді чекаєш і витрачаєш свій дорогоцінний час? Давай, не сиди, пора уже щось зробити своїми руками.

Дитина – частина соціуму.

Навіть якщо дитина часто мовчазна, відрізняється дуже спокійним характером, вона все одно щоденно контактує з однолітками, є частиною колективу, комунікує з дорослими людьми. Які соціальні навички потрібно прививати дитині, аби вона не лише комфортно, але й безпечно почувалася в соціумі? Підказки можна знайти на  сайті Mamabook.

Стосунки з однолітками

1. Вміти самостійно залагоджувати конфлікти з однолітками.

2. Вміти радіти за успіхи інших.

3. Вміти співчувати.

4. Спокійно приймати критику на свою адресу.

5. Знати, що таке особистий простір іншої людини.

6. Навчитися просити вибачення.

7. Правильно реагувати на відповідь «НІ».

8. Не перебивати співрозмовника.

9. Не нахвалювати себе в присутності однолітків.

10. Не зловтішатися з чужих невдач.

11. Навчитися дружити.

12. Звертатися до інших по імені, з повагою, намагатися не вживати прізвизька.

13. Вміти не робити висновки про людину лише по її зовнішньому вигляду.

14. Розуміти, що всі люди – різні (знати про різницю національностей, віросповідання, мов тощо).

15. Вміти поступатися, йти на компроміси.

16. Не ігнорувати бажання інших.

17. Не вважати захоплення інших дурницями.

18. Уміти слухати та бути уважним до розповіді співрозмовника.

Соціальні навички в школі

19. Проявляти терпіння, вміти чекати (терпляче стояти в черзі, сидіти спокійно до дзвоника на перерву тощо).

20. Завжди доводити свою думку до кінця, вміти завершувати розповідь.

21. Спілкуватися в колективі.

22. Не боятися висловлювати ідеї, власне бачення.

Власні досягнення

23. Жити за щоденним режимом.

24. Не цуратися праці руками.

25. Чітко розуміти, що кожен вчинок завжди має свої наслідки.

26. Вміти відповідати за погані вчинки.

27. Вчитися сміливо казати правду.

28. Знати, що таке практичність.

29. Вміти планувати власний день.

30. Знати про корисні та шкідливі звички.

31. Ознайомитися з грішми, самостійно робити перші покупки, навчитися відповідально поводитися з грошима.

32. Проявляти любов, піклування до тварин.

33. Обрати для себе хобі.

Спілкування з дорослими, сім’єю

34. Проявляти повагу до дорослих.

35. Першою вітатися з дорослою людиною.

36. Знати про свої домашні обов’язки.

37. Знати про родинні свята (дні народження родичів, важливі сімейні дати).

38. Не соромитися просити про допомогу.

39. Бути обізнаним у правилах спілкування з незнайомими людьми (йдеться не лише про ввічливість, але й власну безпеку – знати про педофілів, грабіжників тощо).

40. Вміти озвучити, які емоції переживає зараз.

41. Уміти чітко розповідати батькам, як пройшов день.

42. Розуміти реакцію людей по жестах, міміці.

43. Виконувати доручення батьків.

44. Розуміти, що погані вчинки завдають болю іншим людям.

45. Розуміти, що біль може бути фізичним та душевним.

46. Контролювати свою поведінку в громадських місцях.

47. Допомагати людям похилого віку.

48. Завжди повідомляти батькам про свої плани.

49. Розуміти, яка інформація є сімейною і не потребує розголошування серед друзів.

50. Уміти поважати чужу працю.

Дитина має право:

Право на життя.

Право на ім’я.

Право на громадянство.

Право на відсутність дискримінації.

Право на свободу совісті і релігійних переконань.

Право на життя з батьками.

Право на працю.

Право на відпочинок.

Право на захист життя та здоров’я.

Право на освіту.

Право на відсутність рабства.

Право на житло.

Право на свободу слова.

Право на отримання іинформації.

Право корисування досягненнями культуры.

Право створювати сім’ю.

Право участі у науково-технічній та художній творчості.

Булінг (насилля в шкільному середовищі)

“Булінг” – це агресивна поведінка, що зазвичай повторюється. Вона має за мету завдати шкоду, викликати страх або тривогу, або ж створити негативне середовище у школі для іншої особи.
Наслідки булінгу виходять далеко за межі школи і шкільного двору. Якщо ви мати/батько чи опікун, дізнайтеся, на що ви повинні звертати увагу, що ви можете зробити, і куди ви можете звернутися за допомогою.

Чи це булінг, якщо моій дитині не завдано фізичного болю?

Булінг може виявлятися у багатьох формах. Він може бути:

• фізичним – завдання ударів, штовхання, пошкодження або крадіжка власності

• словесним – обзивання, глузування або висловлювання, якими ображається стать, раса або сексуальна орієнтація

• соціальним – виключення інших із групи чи розповсюдження пліток або чуток

• в письмовій формі – написання записок або знаків, що є болючими чи образливими

• електронним (загальновідомий як кібербулінг) – розповсюдження чуток та образливих коментарів з використанням електронної пошти, мобільних телефонів (наприклад, надсилання СМС) і сайтів соціальних мереж.

Булінг є неприпустимим незалежно від того в якій формі він виявляється.
Типи булінгу
Чи конфлікт є те ж саме, що і булінг?

Іноді люди плутають конфлікт із булінгом, але це є різні речі.

КОНФЛІКТ ВИНИКАЄ, КОЛИ МІЖ ДВОМА ЧИ КІЛЬКОМА ОСОБАМИ ІСНУЄ НЕЗГОДА, РОЗБІЖНІСТЬ ДУМОК АБО РІЗНІ ПОГЛЯДИ. КОНФЛІКТ МІЖ УЧНЯМИ НЕ ЗАВЖДИ ОЗНАЧАЄ, ЩО ЦЕ Є БУЛІНГ. ДІТИ У РАННЬОМУ ВІЦІ ВЧАТЬСЯ РОЗУМІТИ, ЩО ІНШІ ЛЮДИ МОЖУТЬ МАТИ ІНШУ ДУМКУ, НІЖ ЇХ ВЛАСНА, АЛЕ РОЗВИТОК ЦІЄЇ ЗДАТНОСТІ СПРИЙМАТИ ІНШУ ТОЧКУ ЗОРУ ПОТРЕБУЄ ЧАСУ, І ЦЕЙ ПРОЦЕС ПРОДОВЖУЄТЬСЯ ДО ПОЧАТКУ ПОВНОЛІТТЯ
Конфлікт стає булінгом, лише коли він повторюється знову і знову, і існує дисбаланс сил. З часом може з’явитися схема поведінки, за якої особа, що поводиться агресивно у конфлікті, продовжує це робити або навіть загострює конфлікт. Особа, на яку спрямований агресивний конфлікт, може почуватися все менше і менше здатною висловити свою думку і все більше і більше безсилою. Саме тоді негативний конфлікт може перейти у булінг.

Чи хлопці і дівчата проявляють булінг однаково?
Схильними до булінгу можуть бути як хлопці, так і дівчата. Хлопці частіше вдаються до фізичного булінгу, а дівчата у більшості випадків застосовують більш непрямі дії, такі як розповсюдження пліток про однокласників, або ж ізолювання останніх шляхом виключення із спільної діяльності або груп. Проте з віком, як хлопці, так і дівчата більше вдаються до словесного і соціально гобулінгу.

Як дізнатися, чи моя дитина/підліток є жертвою булінгу?
Ваш підліток не обов’язково вам скаже, що виникла проблема, і може використати такий термін як “настирливе приставання” замість “булінгу” для опису такої поведінки. Підлітки часто воліють самі вирішувати свої проблеми. Вони можуть подумати, що це вас засмутить, що ви заберете їх технічні пристрої, такі як мобільний телефон, або їх може просто бентежити, якщо їх батьки втручатимуться.

Ознаки, на які потрібно звертати увагу:
• Діти, які страждають від булінгу, можуть не хотіти йти до школи або ж можуть плакати чи почуватися хворими у шкільні дні.

• Вони можуть не хотіти брати участь у спільній діяльності чи соціальних заходах з іншими учнями.

• Вони можуть поводитися інакше, не так, як звичайно.

• Вони можуть раптом почати губити гроші чи особисті речі, або ж приходити додому у порваному одязі чи з поламаними речами і при цьому дають неймовірні пояснення.

• Підлітки, які є жертвами булінгу і/або приставань, можуть також почати говорити про те, щоб кинути школу, і починають пропускати заходи, в яких приймають участь інші учні.

Моя дитина є жертвою булінгу. Що мені робити?
• Вислухайте свою дитину і запевніть її, що вона має право бути у безпеці.

• Докладно з’ясуйте факти. Занотуйте, що і коли трапилося.

• Допоможіть вашій дитині зрозуміти, що є різниця між “донести”, “пліткувати” чи “розповісти” і доповісти. Щоб доповісти, потрібна сміливість. Доповідають не для того, щоб створити проблеми для іншого учня, а для того, що захистити всіх учнів.

• Домовтеся про зустріч для бесіди з учителем вашої дитини/підлітка, іншим вчителем, якому ваша дитина/підліток довіряє, або директором чи заступником директора школи.

• Хоча це й важко, намагайтеся зберігати спокій, щоб ви могли підтримати вашу дитину і запланувати разом з нею порядок дій.

• Дотримуйтеся свого плану. Слідкуйте за поведінкою вашої дитини. Якщо ваші зустрічі з персоналом школи не допомогли зупинити булінг, прийдіть до школи ще раз і поговоріть з директором. Виконуйте ті кроки, що були узгоджені на зустрічі.

• Поговоріть з інструктором або тренером, якщо булінг має місце під час позашкільної діяльності чи спортивних заходів.

• Зверніться до поліції, якщо булінг містить кримінальну поведінку, таку як напад із сексуальною метою або застосування зброї, або якщо загроза безпеці вашої дитини знаходиться у самій громаді, а не у школі.

Як я можу допомогти своїй дитині справитися із булінгом?
Співпрацюючи зі школою, щоб допомогти своїй дитині чи підлітку подолати проблему булінгу, ви показуєте власним прикладом і відкрито заявляєте, що булінг – це погано.

Незалежно від віку, ви можете допомогти, заохочуючи свою дитину говорити з вами про булінг і даючи такі поради:

• Зберігай спокій і обійди ситуацію.

• Розкажи дорослому, якому ти довіряєш – вчителю, директору, водію шкільного автобуса чи завідувачці їдальні про те, що трапилося, або повідом про це анонімно.

• Поговори про це із своїми братами чи сестрами, або з друзями, щоб тобі не здавалося, що тиодинокий.

Чи може бути, що моя дитина є нападником булінгу проти інших?
Діти, які знущаються з інших, часом це роблять і вдома, і в школі. Придивляйтеся і прислухайтеся до того, що відбувається у вашій власній родині. Чи є ознаки того, що хтось з ваших дітей постійно ображає і залякує свого брата чи сестру?

Діти, які знущаються з інших, іноді можуть бути агресивними і погано поводитися вдома, вони можуть не виявляти поваги до домашніх правил. Якщо вас тривожить можливість того, що ваша дитина може бути нападником булінгу проти інших, приглядайтеся до того, як вона взаємодіє з братами чи сестрами і з друзями, коли вони приходять до вас додому. Якщо вона видається агресивною, не ладнає з іншими або не виявляє емпатії – це також можуть бути ознаки того, що вона займається булінгом інших у школі.

Діти, які фізично знущаються з інших учнів, також можуть приходити додому із синцями, подряпинами і порваним одягом. У них раптом може з’явитися більше грошей на витрати, ніж звичайно, або ж нові речі, які вони, зазвичай, не могли б собі дозволити. Вони також можуть “грубо говорити” про інших учнів.

Поведінка булінгу може розвиватися протягом тривалого часу в результаті великих змін, втрат чи негативних переживань у житті дитини чи підлітка. Чи хтось із ваших дітей нещодавно мав переживання такого роду?

Подумайте про те, як проблеми і конфлікти вирішуються у вашому домі. Чи ви розмовляєте про проблеми з позитивної точки вирішення як одна родина? Важливим засобом попередження булінгу є подати гарний особистий приклад і показати своїй дитині, як долати труднощі без використання сили чи агресії.

Також важливо розповісти своїм дітям, що таке булінг. Ви повинні описати різні типи булінгу і пояснити, що це є болючим і шкідливим. Дайте своїй дитині знати, що булінг – це погано, і що за будь-яких обставин це є неприпустимою поведінкою.

Емпатія – це здатність розуміти і поділяти емоції, які переживає інша особа. Вона розвивається у пізньому підлітковому віці і зазвичай не досягає повного

розвитку аж до початку повноліття. У дитинстві проста форма емпатії з’являється, коли діти починають відчувати смуток, коли бачать, що інші люди засмучені.

Учні, які здатні підтримувати здорові стосунки, навряд чи будуть знущатися з інших, скоріше вони будуть підтримувати учнів, які є об’єктом булінгу, і будуть більш здатними досягти своїх цілей в освіті. Пропагування здорових стосунків є головним способом запобігання булінгу і створення безпечної і приязної атмосфери у школі.

НА КАРАНТИНІ З ПІДЛІТКОМ: ЗАВДАННЯ - ВИЖИТИ

Підліток пообіцяв, що зробить уроки, прибере в кімнаті, складе речі, рано ляже спати? Не факт, що зробить хоч щось з цього!

Ця картина знайома всім батькам підлітків. Багато батьків пухких янголят, милих і слухняних, стикаються із справжніми монстрами, на яких перетворюються підлітки починаючи з 10 років. І триває це років до 15-16.

Психологиня, експертка благодійної організації "100% життя" Катерина Пандели радить батькам просто постаратися вижити самим і не вбити підлітка. У підлітковому періоді особистість вступає в період, коли доводиться проламувати кордони батьків для формування своїх. Тому батькам важливо будь-якими способами вистояти, не зламатися, але водночас не зламати дитину.
Що таке підлітковий вік? Насамперед треба розуміти фізіологічні процеси, які відбуваються з дитиною. Через гормональну перебудову підліток може прокинутися в гарному настрої, а за три секунди заявити: "Я всіх ненавиджу, ви мене не любите, навіщо ви мене народили?". Підлітку самому деколи страшно від цих емоційних "гойдалок" у настрої. У цьому разі завдання батьків - пояснювати, що все, що з дитиною відбувається, – це нормально.Важливо поговорити про взаємні права, щоб підліток не відчував себе зобов'язаним. Для нього уроки самі по собі - нецікаве і марне заняття, щось, що він повинен батькам. Тут необхідно чітко пояснити, що у всіх є сфери відповідальності. Батьки можуть посумувати і зізнатися, що "у мене теж є обов'язки на роботі, які я не дуже люблю виконувати, але їх потрібно зробити, тому що я несу за них відповідальність". І тут вже важливо говорити про відповідальність як навичку, яка є маркером дорослішання і рисою дорослої людини.
Інша справа, що батьки на час карантину можуть відійти від стратегії "все знати на відмінно і виконувати всі уроки". Тут важливо бачити, що дитині справді цікаво, розвивати її та підтримувати в цьому напрямку, віддаючи кермо самому підлітку, підкреслюючи, що ви не зможете ні складати за нього іспити, ні ходити за нього на уроки. Тому ви просите його тільки про те, щоб він зробив все від себе можливе, щоб отримати хоча б ті оцінки, які дозволять йому скласти ЗНО, бути переведеним до іншого класу і так далі.
Якщо не вимагати від дитини 10-12 балів і взагалі не ставити планок – це дозволить прибрати напругу, на яку у підлітка йде дуже багато енергії, власне, як і в батьків.І тоді підліток розуміє: якщо батьки мені так кажуть, то з ними, в принципі, можна домовлятися і обговорювати різні речі – аж до складнощів з вчителями і так далі.І тоді вже можна перейти на новий рівень комунікації з дитиною – поговорити про те, як досягати своєї мети, як домовлятися, як долати проблеми в спілкуванні з дорослими, як відстоювати свою позицію.У цьому пункті дорослі і їхня підтримка максимально важливі. А якщо батьки не стають на бік підлітка, то ті, швидше за все, знайдуть собі інші авторитети за межами сім'ї. Якщо дитина знає, що вона має на кого спертися, якщо вона знає, що їй вірять, що батьки завжди на її боці, то вона не боїться діяти, не боїться хотіти. А це, своєю чергою, дозволить їй розвиватися і досягати успіху.

Безпечний інтернет

Інтернет – це така ж реалія нашого життя, як телефон або телевізор. Далеко не всі батьки нашої гімназії усвідомлюють, наскільки важливу роль відіграє Інтернет в житті їхніх дітей. Варто прийти до розуміння, що батьки учнів несуть таку ж відповідальність за поведінку своїх дітей в Інтернеті, як і на вулиці. Інакше діти можуть зіткнутися із цілком реальними негативними результатами віртуального спілкування. Через те, пропонуємо батькам ознайомитися з актуальною інформацією, для збереження здоров’я дітей.

5 простих правил для батьків

⦁ Підвищуйте власну комп'ютерну та інтернет-обізнаність.
⦁ Опановуйте Інтернет разом із дитиною.
⦁ Станьте другом дитині у соціальній мережі, або попросіть близьких знайомих зробити це.
⦁ Встановіть «Батьківський контроль». Регулярно оновлюйте антивірус.
⦁ Створіть територію безпечного Інтернету. Використовуйте поновлюваний перелік безпечних для дитини сайтів.

Що роблять в онлайні підлітки
Підлітки завантажують музику, використовують обмін миттєвими повідомленнями, електронну пошту та грають в онлайнові ігри. Вони активно використовують пошукові сервери для знаходження інформації в Internet. Більшість підлітків відвідували чат-кімнати, і багато з них брали участь у дорослих або приватних чатах.

Норми, визначені Міністерством охорони здоров’я України — час використання комп’ютера протягом тижня:

6 років — 30-45 хвилин;
7-11 років — 2 години, але не більше 1 години на добу;
12-14 років — 2,5 години, але не більше 1 години на добу;
15-16 років — 7 годин, але не більше 1 години на добу.

Ознаки обдарованості дитини

Час від часу батьки відчувають занепокоєння через дії чи поведінку власних дітей. Все не так однозначно, адже вчинки дітей також можуть вказують на їх обдарованість, а не відхилення від норми, тому так важливо навчитися це відрізняти. Ось лише невелика кількість особливостей,які виділяють вчені: Швидка вимова
Швидка і нерозбірлива вимова притаманна обдарованим дітям. Цьому сприяють такі фактори, як швидкість мислення і словниковий запас. Річ у тім, що деякі діти розвиваються швидше за однолітків, по-перше, у них проглядається більш швидке мислення, тому дитина прагне якомога швидше скласти слова у речення, по-друге, швидкість думок вища за змогу висловити власну думку.
Тому, якщо ваша дитина маленька щебетунка, це не привід сваритися на неї або перевчати. Справа може бути в іншому.
Схильність зануритися в думки.
Часто діти не відчувають межу між уявним і реальним, і можуть “витати в хмарах”, що сприяє гарному мисленню, уяві, а це в свою чергу може стати базою для подальшого прогресу чи винаходам.
Часто ми вважаємо дітей брехунами через те, що вони розповідають нам якісь надумані історії чи небилиці, але не варто поспішати з висновками. Багата уява – це притаманна риса високого інтелекту.
Схильність робити замальовки
Часто дивлячись на малюнки наших дітей ми бачимо лише хаотичні, необдумані замальовки. Але саме так діти викладають інформацію, візуалізують у вигляді таблиць, ліній, неординарних силуетів. Замальовки допомагають малюку навести лад в думках, проаналізувати і викласти всю інформацію “по поличках” на папір.
Комунікація з дорослими.
Буває так, що батьки помічають, як їх дитина віддає перевагу у спілкуванні з особами старше її. Не потрібно хвилюватися і приписувати дитині невміння комунікації з однолітками. Можливо вона прагне отримати досвід, який не здобуде з однолітками.

Ці 20 позитивних фраз – дуже добрий початок, якщо ви хочете змінити тональність вашого з дитиною спілкування”:

1. «Про що тобі потрібно пам’ятати?»
Не вживайте: «Будь обережним».
Приклад: «Про що нам треба пам’ятати, коли ми граємо в парку?» або «Будь ласка, коли йдеш по цій стіні, рухайся повільно, як обережна черепаха».
Пояснення: діти часто ігнорують фрази, які ми повторюємо знову і знову. Фраза “будь обережним” не несе в собі потрібного змісту, тому її потрібно промовляти більш точно. Озвучте запобіжні заходи або донесіть інформацію про те, чого ви хочете.
2. «Будь ласка, говори спокійно».
Не вживайте: «Припини кричати!» або «Будь спокійнішим!»
Приклад: «Будь ласка, говоріть тихо або пошепки» (сказати пошепки) або: «Я люблю ваш спів, але потрібно вийти на вулицю або в ігрову кімнату, щоб робити це голосно».
Пояснення: деякі діти, природно, кричать голосніше за інших. Покажіть їм, де це можна робити, щоб не заважати людям, використовуйте для цього силу шепоту. У поєднанні з ніжним сенсорним і зоровим контактом, шепіт – неймовірно ефективний спосіб змусити дітей слухати.
3. «Хочеш зробити це самостійно чи тобі допомогти?»
Не вживайте: «Третій раз повторюю, одягайся!»
Приклад: «Ми йдемо. Одягнеш черевики самостійно чи мені допомогти тобі?» або «Сядеш в машину сам чи мені допомогти тобі? »
Пояснення: більшість дітей хочуть, щоб їм дали завдання. Необхідно надати їм вибір і їх навички критичного мислення скасують спокусу противитися.
4. «Що ти зрозумів з цієї помилки?»
Не вживайте: «Ганьба!» або «Могло б бути і краще».
Приклад: «Що ти зрозумів, коли зробив це неправильно?» або «Як зробити це по-іншому наступного разу, щоб не потрапити в біду?»
Пояснення: зосередження уваги на мотивації до зміни поведінки на майбутнє принесе вам набагато кращі результати, ніж докір за минулий вчинок.
5. «Будь ласка, …».
Не вживайте: «Не треба!» або «Зупинись!».
Приклад: «Будь ласка, легко погладь песика» або «Будь ласка, поклади взуття до шафи».
Пояснення: Ви кажете офіціантці, друзям і рідним про те, чого НЕ хочете? Адже простіше і легше сказати про те, чого хочете.
6. «Сьогодні ми повинні йти швидко!»
Не вживайте: «Поспішай!» або «Ми запізнюємося!»
Приклад: «Сьогодні ми машинки-булліти на трасі Формули-1! Подивимося, як швидко ми можемо рухатися!»
Пояснення: дозволяйте дітям бути повільними! Але якщо поспішаєте, то це потрібно зробити для них цікавим.
7. «Хочеш піти зараз або через десять хвилин?»
Не вживайте: «Час йти … Негайно!»
Приклад: «Хлопці, хочете піти зараз чи погратися ще десять хвилин, а потім піти?
Пояснення: діти дуже самі люблять бути відповідальними за свій вибір! Це вимагає трохи уваги, але це працює! Дайте їм вибір і вони будуть поводитися краще, ніж якщо намагатися їх змушувати.
8. «Давай додамо цю іграшку в список подарунків на день народження!»
Не вживайте: «Ми не можемо собі цього дозволити» або «Ні, я сказала – НІЯКИХ ІГРАШОК!»
Приклад: «Давай купимо цю іграшку на твій день народження?»
Пояснення: якщо бути чесними, ми часто можемо купити це маленьке Лего, ми просто не хочемо його купувати. Замість того, щоб говорити про відсутність грошей і створювати відчуття дефіциту, краще навчити їх дочекатися іграшки або заробити на неї.
9. «Зупинися, вдихни повітря, тепер проси».
Не вживайте: «Припини рюмсати!»
Приклад: «Давайте зупинимося, подихаємо разом, тепер спробуй ще раз попросити, чого ти хочеш».
Пояснення: Обов’язково змоделюймо це. Продовжуйте повторювати це спокійно, поки дитина не заспокоїться і не змінить свого тону.
10. «Поважай себе та інших».
Не вживайте: «Будь чемним».
Приклад: «Не забувай, що потрібно поважати себе та інших, навіть якщо ти нервуєшся».
Пояснення: будьте конкретними, оскільки діти часто не сприймають загальних понять. Запитайте, чого ви хочете і попросіть їх повторити те, що важливо запам’ятати.
11. «Працюй в команді».
Приберіть: «Не командуй!» і «Ніхто не захоче гратися з тобою, якщо будеш робити так».
Приклад: «Ти чудовий лідер. Не забувай використовувати своїх навичок спільної роботи сьогодні. Запитуй друзів, а не навчай їх, що робити».
Роз’яснення: багато дітей, які хочуть домінувати (або відчувати себе сильними) часто говорять, що вони владні або що ніхто не хоче їх слухати.
Станьте тренером своєї дитини і навчіть її чесної гри: запитувати замість того, щоб командувати, показувати замість того, щоб розповідати і робити щось по черзі.
12. «Мені потрібно, щоб ти…».
Не вживайте: «Припини робити ___» і «Це не нормально для ___».
Приклад: «Мені потрібно, щоб ти легенько погладив собаку». «Мені потрібно, щоб ти сповільнилася і рухалася, як черепаха, адже ми знаходимося на небезпечному паркінгу».
Пояснення: заборони часто не діють ефективно і діти краще реагують, коли ми спілкуємося з ними не наказовим способом. Крім того, прохання про те, чого ви хочете – величезне, воно спрямовує дітей в потрібному вам напрямку (на відміну від зосередження на тому, чого ви НЕ хочете!)
13. «Поплач, я хвилююся за тебе».
Не вживайте: «Не будь дитиною» або «Не плач».
Приклад: “Цілком нормально, що тобі сумно, я буду тут, якщо знадоблюся. Я знаю, що ти зможеш знайти спосіб подбати про себе”.
Пояснення: діти дуже позитивно реагують, коли ми не тиснемо на них, щоб зупинити їх плач або спробувати змусити їх не хвилюватися. Навчайте їх тому, що вони здатні впоратися з собою і вони швидше перестануть сумувати, а також вибудують свою самооцінку.
14. «Як ти подбаєш про себе?»
Не вживайте: «Зроби це і все буде добре», «Це не має значення» або «Чому ти завжди розпускаєш нюні? Візьми печиво».
Приклад: «Це нормально, що ти…. Що ти можеш зробити, щоб допомогти собі почуватися краще?
Пояснення: вміння дітей піклуватися про себе – неймовірний подарунок! Діти, які вміють чесно переживати емоції, роблять менше непродуманих дій, менше потрапляють в неприємності і мають більш високу самооцінку.
15. «Я почекаю, поки ти закінчиш».
Не вживайте: «Дай я зроблю це».
Приклад: «Схоже, тобі потрібен час, я сяду і почекаю».
Пояснення: батькам потрібно менше поспішати. Нехай дитина сама зав’яже шнурки або прочитає вивіску. Мета – дозволити дітям спробувати, витримати невдачу, повторити спробу і закріпити почуття умілості, щоб вони не завжди залежали від нас!
16. «Я люблю тебе, незважаючи ні на що».
Не вживайте: «Ніхто не любить тебе, коли ти погано поводишся» або «Не цілуй мене після того, як зробив таке».
Приклад: «Я люблю тебе, незалежно від того, як ти себе поводила. Наступного разу попроси іграшку, замість того, щоб схопити її».
Пояснення: в основі позитивного виховання лежить безумовна любов. Це означає, що наша любов до наших дітей не повинна залежати від їхньої доброї поведінки. Ми любимо їх всім серцем, безумовно. Це задовольняє потребу дітей належати, що є ключовим мотивувальним фактором.
17. «Я хвилююся, тому що…».
Не вживайте: «Ти недостатньо дорослий» або «Ти занадто малий, щоб зробити це».
Приклад: «Я хвилююся за тебе, коли ти йдеш по цій стіні, я боюся, що ти впадеш і нашкодиш собі».
Пояснення: коли у нас є свої страхи і турботи, наші діти краще реагують і поважають наші обмеження. Діти часто думають, що вони є досить дорослими, досить сильними і досить вмілими.
Тому вони швидко ганяють на велосипеді або лізуть на високий паркан. Нагадайте дітям про ризик, використовуючи фразу “Я хвилююся…”.
18. «Зроби це сам».
Не вживайте: «Мені байдуже».
Приклад: «Мені б дуже сподобалася твоя допомога».
Пояснення: коли нам дійсно все одно, це чудова можливість розширити можливості наших дітей і дозволити їм зробити щось самостійно!
Хороші лідери також є хорошими послідовниками, тому потрібно дозволити дітям іноді самостійно приймати рішення.
19. «Я вірю в тебе і підтримую тебе».
Не вживайте: «Я сам подбаю про це» або «Чому я повинен робити це замість тебе?»
Приклад: «Я бачу, як це складно для тебе і я вірю в те, що ти впораєшся з цим. Я тут, щоб підтримати тебе, якщо потрібні думки про те, як правильно вирішити ситуацію».
Пояснення: важливо налаштовувати наших дітей на успіх. Вони повинні вміти піклуватися про себе, вирішувати свої проблеми і бути впевненими в тому, на що здатні. Підтримка замість вирішення ситуації часто вимагає більшого терпіння, але вона створює самооцінку і внутрішню мотивацію у дітей!
20. «Як ти почуваєшся?»
Не вживайте: «Заспокойся! Не потрібно так сумувати!»
Приклад: «Я бачу, що ти засмучена, що ти відчуваєш?»
Пояснення: Допомагати дітям ідентифікувати свої емоції й ефективно спілкуватися з ними – важливий елемент позитивного виховання.
Коли діти добре себе почувають, відчуваючи емоції і, передаючи їх іншим (замість того, щоб заперечувати їх і намагатися приховати), поведінка змінюється і стає більш відкритою та сповненою поваги.
Використовуйте ці фрази, щоб налагодити діалог зі своїми дітьми!

16 запитань, на які дитина повинна знати відповіді

Збережіть собі цей список і поділіться ним з іншими батьками — давайте разом дбати про безпеку своїх дітей!
Безпека дітей – одне з найголовніших питань, які турбують будь-якого батька. Якщо ви хочете бути впевнені, що ваша дитина не потрапить ні в яку небезпечну ситуацію, вам слід заздалегідь навчити дитину правилам поведінки,

Поставте їй такі запитання. Не виключено, що відповіді дитини стануть для вас несподіванкою:

1. Що робити, якщо батьків немає вдома, а хтось намагається відкрити двері?

2. Чи візьмеш ти цукерку у незнайомої жінки?

3. Що робити, якщо з розетки пішов дим, а нікого з дорослих немає вдома?

4. Незнайомий дорослий просить тебе про допомогу. Допоможеш ти йому?

5. Що потрібно робити, якщо на тебе нападає зграя собак?

6. Чи ти підеш в гості до однолітка, з яким щойно познайомився?

7. Що робити, якщо ти відчув у будинку запах газу?

8. Якщо ти чекаєш ліфт і до тебе підійшли незнайомці, ти поїдеш з ними разом?

9. Що слід робити, якщо ти помітив, що за тобою стежать?

10. Кому можна відкривати двері, коли ти один вдома?

11. Що ти будеш робити, якщо незнайомець схопив тебе і не відпускає?

12. Як ти вчиниш, якщо загубишся в натовпі людей?

13. Що ти будеш робити, якщо опинишся на вулиці під час грози?

14. Що ти будеш робити, якщо хтось в інтернеті загрожує тобі або твоїм близьким?

15. Тебе покликали грати на замерзлу річку. Ти підеш?

16. Чи можна брати ліки з аптечки, коли батьків немає вдома?

А і ось правильні відповіді:

1. Необхідно терміново зателефонувати батькам, а потім в міліцію (102) або службу порятунку (112). За цей час батьки зможуть попередити сусідів по телефону, і дитині нададуть допомогу.

2. У незнайомих людей брати їжу, іграшки та інші речі не можна ні в якому разі!

3. При виникненні пожежі або загрозі займання/витоку газу необхідно швидко залишити квартиру і набрати номер пожежної служби (101), служби порятунку (112) або служби газу (104). Самостійно гасити пожежу категорично забороняється!

4. Коли людина потребує допомоги, то в першу чергу звернеться до дорослих. Тому якщо якийсь незнайомець просить про допомогу, слід йому відповісти категоричною відмовою. Причому відповідати потрібно швидко і відразу ж йти.

5. У ситуаціях з тваринами головне – зберігати спокій і не провокувати їх на агресію. Можна відвернути собак з допомогою якого-небудь предмета типу шапки, парасольки і т. п. Потрібно поступово віддалятися, не зустрічаючись з собаками очима і, не обертаючись до них спиною.

6. Ходити в гості до малознайомих людей, навіть однолітків, не можна ні в якому разі.

7. Телефонуйте до служби порятунку (112) або служби газу (104). Навчіть дитину не соромитися і не панікувати – краще хибний виклик, ніж вибух.

8. На пропозицію зайти в ліфт з незнайомцями потрібно відповідати однозначним відмовою. Навчіть дитину в такій ситуації відповідати, що він чекає на батьків, які ось-ось підійдуть.

9. Потрібно зайти в людне місце (супермаркет, перукарню, кафе і т. д.) і вже звідти зателефонувати батькам і повідомити про стеження.

10. Чужим людям відкривати двері категорично забороняється! Це стосується будь-яких незнайомців, незалежно від статі і віку.

11. Потрібно якомога швидше привернути увагу людей. Можна кричати і битися. Також можна бити по машинах, які стоять поруч – можливо, спрацює сигналізація.

12. У такому разі слід зберігати спокій. У натовпі необхідно поступово зміщуватися до краю, але не намагатися йти проти людського потоку.

13. Слід знайти безпечне укриття. Це може бути найближчий магазин чи під’їзд. Потрібно триматися подалі від водойм, металоконструкцій і високих дерев.

14. Про загрози будь-якого характеру слід негайно повідомити батькам або поліції.

15. Кататися на замерзлому водоймищі без батьків категорично заборонено – винятків бути не може!

16. Щоб дитина усвідомлювала наслідки, їй слід роз’яснити небезпеку лікарських засобів. Брати аптечку і користуватися незнайомими ліками у відсутність батьків не можна.